Чи повинен добросовісний платник податків контролювати дотримання контрагентом податкового законодавства

Дане питання було розглянуте колегією Вищого адміністративного суду України 06 вересня 2016 року у справі № К/800/18344/16.

Суть справи полягала у тому, що Державною податковою інспекцію було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, про що складено акт перевірки та встановлено порушення позивачем вимог: п.138.2, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, пп.140.1.2 п.140.1 ст.140 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, а також п.198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст.198, ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, на підставі чого прийнято спірні податкові повідомлення-рішення.

ВАС України, аналізуючи положення Податкового кодексу України констатує, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Відтак, колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції, який, задовольняючи позовні вимоги, дотримався правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та який надав вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій, зробивши при цьому юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Крім цього, як йдеться у рішенні, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Відтак позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Безкоштовна консультація