Правова позиція ВСУ щодо презумпції можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав

16 листопада 2016 року в процесі розгляду справи № 6-2469цс16 Верховним Судом України було сформовано правову позицію щодо презумпції обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Як йдеться у рішенні, стороною у справі в процесі її розгляду було заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

З огляду на це, прокурором було зазначено, що про порушення вимог чинного законодавства під час відведення земельних ділянок у приватну власність та про наявність підстав для визнання протиправним та скасування розпорядження міської ради йому стало відомо лише після проведення міжрайонною прокуратурою перевірки на виконання завдання Генеральної прокуратури України та в ході додаткової перевірки про додержання вимог містобудівного законодавства.

Враховуючи вищезазначене, ВСУ наголосив на тому, що розглядаючи подібні справи, судам в першу чергу необхідно надати оцінку доводам сторін та встановити: чи мала прокуратура об’єктивну можливість дізнатися про порушення законодавства до проведення нею перевірки; з якою метою був присутній помічник прокурора на сесії ради; чи можливо було при цьому встановити наявність підстав для визнання незаконним прийнятого міської радою спірного рішення з огляду на презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав у разі недоведення протилежного.

В правовій позиції до даного рішення суд посилається на норми міжнародного права, а саме на п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), в свою чергу наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Відтак, Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 60 ЦПК України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Безкоштовна консультація