Роз’яснення питань що стосуються зняття арешту з майна

3 червня 2016 року Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було прийнято Постанову №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна».

Як йдеться у самому тексті рішення, з метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства при розгляді позовів про зняття арешту з майна, пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надав роз’яснення тих питань, з якими найчастіше зіштовхуються суди при розгляді подібних справ.

З повним текстом постанови можна ознайомитися на офіційному сайті ВССУ, а ми, в свою чергу, прагнемо звернути увагу на наступні ключові моменти, на яких суд акцентує свою увагу:

1. Дані спори розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа.

За наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов’язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

2. Позов про зняття арешту з майна може бути пред’явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

3. Позови про зняття арешту з майна можуть бути пред’явлені, зокрема, коли накладено арешт на майно з метою забезпечення можливої конфіскації майна.

4. У разі якщо сторонами у справі є юридичні особи, то незалежно від підстав арешту (опису) майна такі позови підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

5. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України.

6. Відповідно до частини другої статті 114 ЦПК позови про зняття арешту з нерухомого майна пред’являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини (виключна підсудність).

7. Суд не вправі відмовити у відкритті провадження у справі про зняття арешту з майна, якщо справа, у зв’язку з якою накладено арешт на майно, не вирішена.

8. Оскільки згідно зі статтею 126 ЦПК позивач вправі об’єднати в одній позовній заяві кілька однорідних позовних вимог, пов’язаних між собою, в одному провадженні можуть розглядатись вимоги про визнання права власності на майно та зняття арешту з майна.

9. Відкривши провадження у справі про визнання права власності та/або зняття арешту з майна, суддя відповідно до пункту 5 частини першої статті 152 ЦПК в порядку забезпечення позову за відповідною заявою може зупинити продаж арештованого майна.

10. На позовні вимоги про визнання права власності на арештоване майно та/або зняття арешту з майна поширюється передбачений статтею 257 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) трирічний строк позовної давності. Перебіг цього строку починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про арешт (опис) належного їй майна.

11. При розгляді справ судам належить звертати увагу на те, чи додержані відповідною службовою особою вимоги закону про опис та арешт майна, зокрема, чи перелічено в акті опису інше майно, у тому числі те, що знаходиться у спільній власності боржника з іншими особами, яке не описувалось, а також чи не описано те майно, на яке стягнення не може бути звернене за виконавчими документами або може бути звернене лише в передбачених законодавством випадках.

12. Вирішуючи питання про належність описаного та арештованого майна, суди повинні керуватися нормами цивільного та сімейного законодавства, які діяли на час придбання майна, що регулюють право власності та його захист.

13. Ухвалюючи рішення, суд згідно з частиною першою статті 214 ЦПК має визначити, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При цьому суд має навести у рішенні мотиви, з яких не застосував норми права, на які посилалися особи, які беруть участь у справі.

У резолютивній частині рішення у цій категорії справ суду належить зазначати конкретне майно, з якого знімається арешт, його вартість, на користь кого знято арешт і за ким визнається право власності чи кому це майно передається у володіння.

14. Виявивши факти невжиття чи несвоєчасного вжиття передбачених законом заходів для забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову, порушення правил опису та арешту майна або якщо описане майно було розтрачене, відчужене або приховане особами, яким воно передано на зберігання, судам з метою їх усунення і запобігання слід постановляти з цього приводу окремі ухвали.

ДЖ.:ЗіБ

Безкоштовна консультація