Скасування судового рішення у випадку порушення принципу безпосереднього дослідження доказів

Судовою палатою у кримінальних справах Верховного Суду України 21 січня 2016 року (справа № 5-249кс15) було розглянуто заяву захисника, в якій він просив переглянути ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, оскільки стверджував, що касаційний суд безпідставно погодився з рішенням суду апеляційної інстанції, який знівелював принцип змагальності і безпосередності дослідження доказів, не оцінив докази в аспекті їх допустимості та достатності, відмовився заслухати свідків, переоцінив показання цих свідків по-своєму, не дослідив дані провадження суду першої інстанції, які зафіксовано на технічному носії інформації.

 

Так, аналізуючи всі доводи та міркування сторін, а також інші наявні докази, ВСУ було встановлено, що апеляційний суд не допитав деяких свідків та відхилив їх показання як такі, що свідчать на користь обвинуваченого, оцінивши при цьому показання цих свідків інакше, ніж суд першої інстанції і, відкинувши їх як доказ невинуватості, скасував вирок місцевого суду в частині виправдання, визнав винним у вчиненні зазначеного діяння, кваліфікуючи його за частиною першою статті 115 КК і призначив за цим законом максимальну міру покарання.

Враховуючи це Верховний Суд України зазначає, що все відбулося так, немовби апеляційний суд a priori «не визнав» їх, не вдаючись до їхнього заслуховування, задовольнився лише переоцінкою їхніх показань у суді першої інстанції, який виправдав обвинуваченого на підставі, зокрема, і показань цих свідків. Поза будь-яким сумнівом, хоч апеляційній інстанції належить давати оцінку різним зібраним свідченням, так само як і визначати доцільність використання тих, що їх хотів навести захисник, проте глибшого аналізу не зроблено, а особу визнано винним на підставі тих свідчень, які викликали достатні сумніви у місцевого суду щодо обґрунтованості висунутого проти особи обвинувачення, і який на підставі цих свідчень мотивував його виправдання. За таких умов, як йдеться у постанові, відмова апеляційного суду заслухати свідка, всупереч клопотанню адвоката щодо цього, та інша оцінка свідчень без їх безпосереднього допиту суттєво обмежило право обвинуваченого на захист.

При цьому у Постанові зазначається, що всі докази, як правило, повинні подаватися під час публічного розгляду в присутності обвинуваченого для забезпечення змагальності сторін. З цього правила існують винятки, але вони не можуть порушувати права захисту. Якщо підсудному було надано відповідну та належну можливість заперечити такі показання, чи то при їх наданні, чи на пізнішому етапі, прийняття їх як доказів не суперечитиме саме по собі вимогам пунктів 1 та 3«d» ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Але з цього випливає, що засудження не може виключно або вирішальною мірою ґрунтуватися на показаннях, які сторона захисту не могла оспорити.

Порушення Конвенції буде там, де свідок (свідки), показання якого має істотне значення для вирішення справи, не міг бути опитаний, або за обставин, коли був ряд таких свідків, але жоден із них не міг бути опитаний. Саме таке відбулося у справі, що розглядається.

Підсумовуючи, суд наголошує, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК, і сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

ВИСНОВОК: недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п. 10, 13, 15 ст. 7 КПК). Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту ч. 2 ст. ст. 23, 86 цього Кодексу, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом.

Безкоштовна консультація