01 червня 2016 року в першому читанні було прийнято зареєстрований в парламенті 04 лютого 2015 року за № 2018 проект Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України (щодо права на зміну по батькові)».

Ініціатори законопроекту стверджують, що його прийняття зумовлене необхідністю виконання рішення Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), рішення від 16 травня 2013 року, заява № 20390/07).

У вказаному рішенні встановлено, що, оскільки положення законодавства України, які регулювали питання зміни по батькові, сформульовані не достатньо чітко, має місце факт порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому Європейський суд відмітив, що українська система зміни імені є досить гнучкою і особа може змінити ім’я, дотримавшись спеціального порядку з незначними обмеженнями, які застосовні у особливих випадках, що здебільшого належать до сфери кримінальної юстиції.

Таким чином, за наявності практично повної свободи зміни власного імені та прізвища, обмеження у зміні по батькові не виявляються такими, що належно та достатньо обґрунтовані національним законом (п. 41 вищевказаного рішення).

І справді, нормами ст. 295 Цивільного кодексу України, яка містить положення про право на зміну імені, прямо не передбачено право особи змінювати на власний розсуд своє по батькові, на відміну від можливості змінити власне ім’я і прізвище.

Єдине, що зазначається в п. п. 3, 4 статті це те, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові у разі зміни її батьком свого власного імені або виключення відомостей про нього як батька дитини з актового запису про її народження, а також прізвище, власне ім'я та по батькові фізичної особи можуть бути змінені у разі її усиновлення, визнання усиновлення недійсним або його скасування відповідно до закону.