Змінено порядок проведення мирних релігійних зібрань

У справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 5 ст. 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» про завчасне сповіщення про проведення публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій 08 вересня 2016 року Конституційний суд України прийняв рішення (Справа №1-13/2016, №6-рп/2016) та визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними):

— положення ч. 5 ст. 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року №987-XII зі змінами;

— Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» від 28 липня 1988 року № 9306-XI.

Невідповідність положень Закону нормам конституції України, на думку автора подання, полягає в тому, що вони встановлюють дозвільний порядок замість повідомчого.

Ухвалюючи дане рішення, суд виходив з того, що право на свободу світогляду і віросповідання разом з іншими фундаментальними правами і свободами є основою створення та функціонування демократичного суспільства, а всебічне утвердження і забезпечення цих прав і свобод — головний обов’язок України як демократичної, правової держави.

Судом було детально проаналізовано норми законодавства України з цих питань, крім цього, відповідно до принципу дружнього ставлення до міжнародного права, також взято під увагу практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур і ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка передбачає право кожного на свободу думки, совісті та релігії, має тлумачитися відповідно до її ст. 11, яка гарантує кожному свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами та захищає об’єднання громадян від невиправданого втручання з боку держави; релігійні зібрання підпадають під захист ст. 11 Конвенції, яка поширює свою дію як на приватні зібрання, так і на зібрання у публічних місцях, а також на статичні зібрання і публічні процесії (п. 112 Рішення у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» від 14 червня 2007 року, п. п. 15, 25 Рішення у справі «Баранкевич проти Росії» від 26 липня 2007 року).

Підсумовуючи, слід наголосити на тому, що на підставі системного аналізу норм Конституції України суд вважає, що право на свободу світогляду та віросповідання може бути реалізоване, зокрема, у формі проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій, а у разі якщо такі заходи відбуваються публічно та мають мирний характер, на них мають поширюватися вимоги ст. 39 Конституції України, у тому числі щодо завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про їх проведення. Закріплена у положеннях ч. 5 ст. 21 Закону вимога отримати попередній дозвіл на проведення окремих мирних релігійних зібрань у публічних місцях суперечить положенням ч. 1 ст. 39 Конституції України, які як норми прямої дії встановлюють необхідність лише завчасно сповістити органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування про проведення мирного зібрання, яке може мати як релігійний, так і нерелігійний характер. Відповідно до цього та до ч. 2 ст. 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками релігійних та інших переконань. Положення ч. 5 ст. 21 Закону не містять дискримінаційних обмежень щодо діяльності окремих релігійних організацій, однак визначають дозвільний порядок проведення мирних релігійних зібрань, який відрізняється від порядку проведення мирних зібрань нерелігійного характеру, а, в свою чергу, у демократичній, правовій державі не може бути встановлений різний порядок проведення мирних зібрань залежно від їх організаторів та учасників, мети і місця, форми тощо.

ДЖ.:ЗіБ

Безкоштовна консультація